Борщак Ілько (Баршак Ілля Львович, 1892 – 1959), громадсько-політичний діяч, дипломат, історик

Борщак Ілько Костянтинович (справжнє ім’я Баршак Ілля Львович) народився 19 липня 1892 р. (в деяких джерелах 1895 р.) в єврейській колонії Нагартав Херсонської губернії, нині смт. Березнегувате Миколаївської області, у багатодітній родині директора початкової школи Льва Михайловича Баршака і Дори Львівни Баршак. Ілля Львович закінчив Херсонську гімназію із золотою медаллю, потім навчався в Петербурзькому, Київському, Новоросійському (Одеському) університетах. У 1914 р. брав участь у Першій світовій війні у складі російської армії. Отримав поранення. На початку 1917 р. Борщака І. обрали членом Української військової ради Румунського фронту. У 1918–1919 рр. був старшиною Армії Української Народної Республіки (далі – УНР). У січні 1919 р. Борщак І. переходить на дипломатичну службу. З місією УНР виїжджає до США, пізніше виконує функцію секретаря української делегації на Паризькій мирній конференції 1919–1920 рр. У складі так званого Комітету дій протестував проти військово-політичного союзу УНР і Речі Посполитої та підписання Варшавського договору 1920 р. Залишившись у Франції як політичний емігрант, від імені Комітету дій у листопаді 1922 р. задекларував підтримку УСРР як єдиного гаранта соборності українських земель. У 1923 р. виступив співзасновником радянофільського Союзу українських громадян у Франції (далі – СУГУФ). Керував при ньому гуртком українознавства. Був членом Ліги української культури, організатором Товариства друзів українського кіно. У 1926–1929 рр. видавав у Парижі газету СУГУФ «Українські вісті». У 1938 р. почав викладати українську мову та курс українознавства в Національній школі живих східних мов (м. Париж). Під час Другої світової війни, в роки гітлерівської окупації Франції, у вересні 1940 р. Борщака І. ув’язнено за участь у русі Опору. Після восьмимісячного перебування у в’язниці Санте знаходився під пильним наглядом гестапо. У лютому 1943 р. був знову заарештований. Після звільнення перейшов на нелегальне становище. По закінченню війни хотів повернутися в Україну, отримав радянське громадянство й паспорт. Проте вісті про продовження терору в СРСР зупинили його, він відмовився від громадянства і повернення на Батьківщину. Паралельно із викладацькою діяльністю із 1949 р. очолював Архів української еміграції у Франції. У 1949–1953 рр. видавав у Парижі науковий журнал «Україна» (вийшло 10 збірників), де друкував власні статті, нариси, нотатки. Борщак І. залишив по собі велику наукову та публіцистичну спадщину, розпорошену по десятках різних видань (понад 400 праць українською та французькою мовами). Серед них «Ідея Соборної України в Європі в минулому» (1923), «Гетьман Пилип Орлик і Франція 1919–1923» (1924), «Вольтер і Україна» (1926), «Шведчина і французька дипломатія» (1927), «Іван Мазепа: Життя й пориви великого гетьмана» (1931, французькою мовою, у співавторстві з Рене Мартелем), «Григор Орлик» (1932), «Наполеон і Україна» (1937), «Україна на мирній конференції» (1938, французькою мовою), «Карпатська Україна в міжнародній грі» (1938), «Історична легенда України. «Історія русів» (1944, французькою мовою), «Україна в Парижі» (1926–1927; 1949–1953), «Мазепа. Орлик. Войнаровський. Історичні есе» (надрукована у 1991). Борщак І. переклав українською мовою та відредагував «Діарій» Орлика П. Видав із вступними статтями роман «Марко Проклятий» Стороженка О. (1946), «Книгу Битія українського народу» Костомарова М. (1947), «Вибраний Кобзар» Шевченка Т. (1947) У 1946 р. видає перший французький підручник української мови «Українська читанка з граматикою, коментарем та словником». Помер 11 жовтня 1959 р., похований у Парижі. Незадовго до смерті Борщак І. основну частину свого особистого архіву віддав до Архіву української еміграції у Франції, що тепер входить до складу Національного інституту східних мов і цивілізацій. Частину документів передав професору Марі Шерер, колезі за викладацькою діяльністю. Також, документи Борщака І. (фонд № 139 «Борщак Ілько (1895–1959), історик і публіцист, професор Школи Східних Мов у Парижі») зберігаються в архіві-музеї ім. Д. Антоновича Української вільної академії наук у США. Документи Борщака І. передані Фундацією імені Олега Ольжича Центральному державному архіву зарубіжної україніки (далі – ЦДАЗУ) у вигляді компактного розсипу в неупорядкованому стані у 2011 р. За підсумками науково-технічного опрацювання укладено описи № 1-3 справ постійного зберігання фонду № 48 «Борщак Ілько (Баршак Ілля Львович, 1892 – 1959), історик, публіцист, літературознавець, дипломат, громадський діяч», до яких було внесено 215 справ. В 2022 р., на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 28.06.2022 № 732 «Про оптимізацію системи центральних державних архівів», наказів Державної архівної служби України від 05.07.2022 № 40 «Про реорганізацію Центрального державного архіву громадських об’єднань України та Центрального державного архіву зарубіжної україніки шляхом злиття» та від 06.07.2022 № 42 «Про заходи щодо реорганізації Центрального державного архіву громадських об’єднань України та Центрального державного архіву зарубіжної україніки» створено Центральний державний архів громадських об’єднань та україніки (далі – ЦДАГОУ), який визначено правонаступником архівів, що було реорганізовано. ЦДАГОУ прийняв від ЦДАЗУ документи Національного архівного фонду, у тому числі фонд № 48. За рішенням Експертно-перевірної комісії Центрального державного архіву громадських об’єднань та україніки фонду надано № 441. У 2023 р. проведено удосконалення описів № 1-3 справ постійного зберігання фонду. Усього за підсумками удосконалення до описів № 1-3 справ постійного зберігання фонду № 441 «Борщак Ілько (Баршак Ілля Львович, 1892 – 1959), громадсько-політичний діяч, дипломат, історик» внесено 218 справ. Окремими справами до описів приєднані примірники описів № 1-3 справ постійного зберігання фонду № 441 в редакції відповідно 2013 р. та 2017 р.