Голубенко Петро (Шатун Петро Іванович; Петро Ромен, Дмитро Карамзин, Дмитро Шуменко, 1907–1987), громадсько-політичний діяч, літературознавець, письменник

Голубенко Петро (справжнє ім’я Шатун Петро Іванович) – громадсько-політичний діяч, літературознавець, письменник, редактор, педагог, публіцист. Народився 12 січня 1907 р. в с. Деркачі Харківського повіту Харківської губернії в родині селянина. Навчався в сільській школі. Вже у шкільні роки почав писати вірші, пізніше – прозу. Після закінчення у 1928 р. Харківського педагогічного технікума вчителював на Уманщині. У 1930 р. редакцією журналу «Молодняк» було схвалено до друку його повість про життя сільського вчителя. Проте її так і не опублікували через те, що твір ніби мав націоналістичний підтекст. З тих самих міркувань було заборонено видання і його збірки поезій «В дорозі». Голубенко П. був членом літературного об'єднання «Гарт», яке пізніше було перейменовано на ВАПЛІТЕ (Вільна Академія Пролетарської Літератури). У 1931–1936 рр. навчався на філологічному факультеті Харківського університету. По закінченні отримав рекомендацію до аспірантури за фахом «літературознавство», але був мобілізований до лав Червоної армії. Служив під Білою Церквою, читав офіцерам курс української літератури. У 1938–1941 рр. навчався в аспірантурі Харківського університету. У травні 1941 р. захистив дисертацію на тему «Естетичні погляди Т.Г. Шевченка», після чого був призначений на роботу до Черкаського педагогічного інституту. Війна та німецька окупація застали його в рідному селі, де він почав співпрацювати з ОУН обійнявши посаду шкільного інспектора Деркачівського (нині Дергачівського) району. Після звільнення Деркачів Червоною армією був засуджений до смертної кари, але згодом її замінили відправкою на передову. У 1944 р. опинився в німецькому таборі для військовополонених. Після закінчення війни емігрував до США. Після переїзду до США бере кілька літературних псевдонімів – Петро Голубенко, Петро Ромен, Дмитро Карамзин, Дмитро Шуменко. Активно співпрацює з часописами «Смолоскип», «Свобода», «Українські вісті», «Український Прометей» та «Українське слово». У своїх літературних та публіцистичних працях він висвітлював теми русифікації України, зросійщення українського народу, знищення національно-свідомої української інтелігенції у часи «українізації» і доби «розстріляного відродження». Голубенко П. став відомим як дослідник української літератури завдяки публікаціям у європейських та американських виданнях. У 1987 р. в США виходить книга «Україна і Росія у світлі сучасності», в якій на зібраних за кордоном архівних матеріалах автор об’єктивно висвітлює суспільний і літературний процес в Україні за часів «розвиненого соціалізму». Також він пише про відродження національної свідомості українців, про репресії і штучні голодомори. Не менш цікава друга його праця «Україна і Росія у світлі культурних взаємин». Книжка складається з семи частин: «Міражі Росії», «Боротьба за Київську спадщину», «Між двох стихій», «На суді історії», «Боротьба з українською культурою», «Державне відродження України» та «Культурні впливи». Загалом Голубенко П. був автором близько 60 літературно-критичних та національно-ідеологічних праць. Майже половина з них присвячена Миколі Хвильовому («М. Хвильовий і молодь», «Шевченко і Хвильовий», «Ідеологія і світогляд хвильовизму» та ін.) та національному питанню («Український націоналізм в УРСР», «Український націоналізм і донцовщина», «Микола Сціборський – теоретик українського націоналізму» та ін.). Будучи співробітником журналів та газет «Сучасність», «Орлик», «Нові дні», «Самостійна Україна», «Шлях Молоді», «Розбудова Держави», «Промінь», опублікував у них кількадесят статей, присвячених дослідженню творчості Миколи Хвильового, публіцистики Сергія Єфремова, історії ВАПЛІТЕ тощо. Живучи за кордоном, Голубенко П. уважно слідкував й за соціальними і політичними подіями в Україні, аналізував їх і висвітлював у своїх публіцистичних працях. Був одним із засновників Об’єднання українських письменників в еміграції «Слово», очолював Всеукраїнську національну раду, виступав на з’їздах Організації державного відродження України. Помер 6 жовтня 1987 р. у штаті Флорида. Похований на українському цвинтарі у Саут-Баунд-Бруку під Нью-Йорком біля церкви св. Андрія. Документи Голубенка П., що увійшли до складу фонду, передані на зберігання до Центрального державного архіву зарубіжної україніки (далі – ЦДАЗУ) Бібліотекою імені Олега Ольжича Фундації імені Олега Ольжича у вигляді компактного розсипу в неупорядкованому стані у 2012 р. За підсумками науково-технічного опрацювання укладено опис № 1 справ постійного зберігання за 1921–1986 рр. фонду № 56 «Петро Голубенко (Шатун Петро Іванович; Петро Ромен, Дмитро Карамзин, Дмитро Шуменко) (1907 –1987), літературознавець, редактор, письменник, публіцист», до якого було внесено 31 справу. В 2022 р., на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 28.06.2022 № 732 «Про оптимізацію системи центральних державних архівів», наказів Державної архівної служби України від 05.07.2022 № 40 «Про реорганізацію Центрального державного архіву громадських об’єднань України та Центрального державного архіву зарубіжної україніки шляхом злиття» та від 06.07.2022 № 42 «Про заходи щодо реорганізації Центрального державного архіву громадських об’єднань України та Центрального державного архіву зарубіжної україніки» створено Центральний державний архів громадських об’єднань та україніки (далі – ЦДАГОУ), який визначено правонаступником архівів, що було реорганізовано. ЦДАГОУ прийняв від ЦДАЗУ документи Національного архівного фонду, у тому числі фонд № 56. За рішенням Експертно-перевірної комісії Центрального державного архіву громадських об’єднань та україніки фонду надано № 449.