Центральний комітет Комуністичної партії України (ЦК КПУ), м. Київ (1918-1991)

ЦК, як вищий керівний партійний орган, створено на І з’їзді КП(б)У. До структури ЦК входили органи колективного керівництва: пленум, Політичне бюро (Політбюро), Організаційне бюро(Оргбюро), Секретаріат (рішення, що приймалися на їх засіданнях, були обов’язковими як для партійних організацій, так і для державних установ), а також апарат, що будувався за принципом паралелі керівним державним, державно-господарським структурам, або за партійно-функціональним принципом. За умов нелегальної діяльності утворювалися тимчасові керівні органи – Закордонне бюро (1918 р.), Виконавче бюро (1918 р.), Зафронтове бюро (Зафронтбюро) (1919 р.), Тимчасове бюро (1919 р.), нелегальний ЦК КП(б)У (1942 р.). Структура апарату складалася поступово, змінювалася у процесі діяльності. Першу схему організації відділів ЦК було ухвалено на засіданні Оргбюро 4 квітня 1919 р. Відповідно до неї замість одного загального відділу започатковувалися відділи зв’язку та інформації, обліку та розподілу, шкільний, а з травня – військовий і відділ обліку та статистики. Така структура зберігалася до утворення Зафронтбюро і Тимчасового бюро. У січні 1920 р. при Секретаріаті було створено організаційний відділ (складався з двох підвідділів – обліку та розподілу і інформації та зв’язку, що згодом набули статусу самостійних підрозділів апарату ЦК), а також відділи: по роботі на селі, кооперативний, профспілковий, видання газет. В період між ІV та V конференціями КП(б)У (березень-листопад 1920 р.) кількість відділів збільшилася. До структури ЦК увійшли агітаційно-пропагандистський, організаційно-інструкторський, інформаційний, загальний відділи, відділ по роботі серед жінок. Фінансово-господарську діяльність здійснювало Управління справами ЦК. У 1922-1929 рр. на правах відділу ЦК працював Всеукраїнський істпарт. На початку 30-х років структура апарату ЦК КП(б)У набирає галузевого характеру. 1941 року в ЦК налічувалося 18 відділів, дві третини яких склад становили промислові. У роки Другої світової війни, коли територія УРСР була тимчасово окупована, а більшість членів Центрального комітету перебувала в діючій армії, згідно з рішенням ЦК ВКП(б) від 2 жовтня 1942 р. сформовано нелегальний ЦК КП(б)У для керівництва радянським партизанським рухом і підпільними організаціями. Водночас нелегальний ЦК вирішував усі питання, що були прерогативою ЦК КП(б)У, обраного 17 травня 1940 р. на ХУ, останньому передвоєнному з’їзді партії. У перші повоєнні роки до раніше існуючих в структурі ЦК підрозділів додалися управління кадрів, агітації та пропаганди, перевірки партійних органів, які проіснували недовго: під час реорганізації восени 1948 р. управління ліквідовано, а їхні функції передано відділам. Відбулося також укрупнення численних галузевих відділів. У наступні роки вони неодноразово переформовувалися. Двічі – у 1963 та 1965 рр. Секретаріат ухвалив спеціальні постанови з цього питання. У 1963 р. в зв’язку з утворенням Бюро по керівництву промисловістю і будівництвом та по керівництву сільським господарством відбувся розподіл відділів, більшість з яких безпосередньо підпорядковувалася відповідному Бюро (в тому числі і два ідеологічних відділи). У червні 1965 р. таку структуру скасовано, але галузевий принцип зберігся, і кількість відділів на кінець 1971 р. становила 18. У 70-х роках істотних структурних змін в апараті ЦК не відбулося. Після проведених у 1988 та 1990 рр. реорганізацій та скорочення партійного апарату ЦК Компартії України, в його структурі залишилося 6 відділів, Партійна комісія та Управління справами.

Фонд ЦК Компартії України об'єднує документи з'їздів, конференцій, пленумів ЦК, протоколи Політбюро, Оргбюро, Секретаріату, матеріали Зафронтбюро та нелегального ЦК КП(б)У, документи відділів Центрального Комітету, інформаційні матеріали обкомів партії (протоколи партійних конференцій, пленумів, засідань бюро та секретаріатів), Комісії партійного контролю, Партійної комісії при ЦК Компартії України.