Український технічно-господарський інститут (УТГІ, 1932–2009)

Український технічно-господарський інститут (УТГІ) було засновано 12 листопада 1932 р. як підрозділ, відповідальний за організацію заочного навчання у структурі Української господарської академії (УГА, заснована 1922 р.) в м. Подєбради (Чехословаччина). Ініціатива створення інституту належала Спілці професорів УГА (СПУГА) та Товариству прихильників УГА (ТПУГА). СПУГА організовувала навчальний процес, а ТПУГА збирало та керувало коштами закладу. По завершенню війни обидві функції поступово перебрала на себе СПУГА. Після ліквідації у 1935 р. Української господарської академії, інститут продовжив функціонувати як самостійний освітній заклад, що пропонував різні фахові курси, а після закінчення Другої світової війни – як вищий навчальний заклад. До квітня 1945 р. адміністрація УТГІ розміщувалася в м. Подєбради. З наступом радянських військ адміністрація приймає рішення евакуювати інститут і виїздить до Західної Чехії, далі – до Баварії. 28 червня 1945 р. інститут отримує дозвіл від Військового окупаційного уряду Німеччини на продовження своєї діяльності. Організаційним осередком установи до 1949 р. стає м. Реґенсбург (приміщення у місті та таборі Ганговер-Зідлюнг), протягом кількох місяців 1950 р. – м. Новий Ульм (табір Людендорф-Касерне). З ліквідацією табору в м. Новий Ульм ректорат та канцелярія переміщаються до м. Ауґсбурґ (приміщення Українського таборового комітету), а в 1951 р. відбувається переміщення до м. Мюнхен, де ще з 1947 р. розміщувалися ветеринарний та фармацевтичний факультети. З середини 1940-х рр. наукову та навчальну діяльність інституту було поділено на чотири сектори. Перший – сектор аудиторного (денного) навчання, що складався з п’яти факультетів. У період 1945–1952 рр. було прийнято на навчання (імматрикульовано) на всіх факультетах УТГІ 1290 студентів, з яких закінчило навчання з дипломами 307. Спеціальні іспитові комісії проводили докторські іспити та приймали до захисту докторські дисертації. За аналогічний період дипломи докторів наук отримало 24 особи. Окрім аудиторного навчання, існував і аналогічний за структурою сектор заочного навчання. Сектор масової перекваліфікації (пізніше – сектор фахових, середніх і нижчих шкіл та курсів) був мережею делегатур у таборах для переміщених осіб, що запроваджували курси та школи з різних галузей знань. УТГІ також надавав можливість українським емігрантам завершити перервану середню освіту і отримати атестат. По закінченню студій у школах і курсах учні отримували свідоцтва про набутий фах. Свідоцтва про закінчення фахових курсів УТГІ отримало більше 1500 осіб. Метою четвертого, наукового, сектору була організація і проведення науково-дослідних робіт, видання наукової періодики та окремих монографій. Загалом педагогічний склад УТГІ у період його активної освітньої діяльності нараховував більше 218 осіб: професори, доценти, лектори, асистенти. Основними джерелами матеріального забезпечення у післявоєнний період були урядові субвенції, пожертви від таборових українських установ та кооперативів, зокрема Комісії допомоги українському студентству, Центрального представництва української еміграції. Прибутки надходили і від студентів: за запис на студії, посеместрову оплату навчання, за іспити, за легітимації, а також від продажу підручників, пожертв патронів інституту, зокрема Архієпископа Кир Івана Бучка, єпископа Кир Платона Корниляка та ін. Наприкінці 1940-х рр. потік охочих отримати освіту в інституті значно зменшився. Хвиля еміграції викладачів та студентів до Сполучених Штатів Америки, Канади та інших країн призвела до згортання з 1952 р. денного та заочного навчання. Осередок працівників УТГІ та їхніх прихильників у м. Мюнхен продовжують з того часу лише науково-дослідну діяльність. З початку 1960-х рр. УТГІ остаточно перетворюється на науковий інститут, зосереджується на організації наукових конференцій, короткотермінових курсів лекцій, видавничій діяльності. У поодиноких випадках УТГІ надавав змогу здати іспити та отримати диплом студентам, що виїхали з Німеччини, але прослухали всі необхідні курси. Професорський колектив УТГІ (біля 120 осіб) та студенти з незавершеною освітою (біля 300 осіб), які переселилися за океан, передусім до Нью-Йорку, бажали продовжити роботу та навчання. У 1950 р. у США було створено представництво заочного сектору інституту. Після тривалої процедури легалізації освітнього закладу, у 1954 р. влада штату Нью-Йорк видала хартію на відкриття школи під назвою «Український Технічний Інститут у Нью-Йорку». Процес перенесення УТГІ на американський континент викликав непорозуміння в адміністрації інституту в Німеччині, оскільки «американська група» вела цілком незалежну організаційну політику та не шукала патронату чи узгодження своєї діяльності з УТГІ в м. Мюнхен. Освітня діяльність УТГІ в Нью-Йорку зійшла нанівець у середині 1960-х рр. Представництво УТГІ в Канаді так і не було оформлено юридично. Прихильники обох представництв продовжували свою діяльність як репрезентанти УТГІ та організатори видавничих і наукових проектів до кінця 1980-х рр. 20 липня 2009 р. на загальних зборах Товариства сприяння українській науці було ухвалено, що УТГІ перестає бути членом Товариства і до кінця року припиняє свою діяльність. Документи, що увійшли до складу фонду, надійшли на зберігання до Центрального державного архіву зарубіжної україніки (далі – ЦДАЗУ) від Наукової бібліотеки Національного університету «Києво-Могилянська Академія» у вигляді компактного розсипу в неупорядкованому стані у 2014 р. За підсумками науково-технічного опрацювання укладено опис № 1 справ постійного зберігання за 1925–1997 рр. фонду № 64 «Український технічно-господарський інститут (УТГІ), Німеччина», до якого було внесено 43 справи. В 2022 р., на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 28.06.2022 № 732 «Про оптимізацію системи центральних державних архівів», наказів Державної архівної служби України від 05.07.2022 № 40 «Про реорганізацію Центрального державного архіву громадських об’єднань України та Центрального державного архіву зарубіжної україніки шляхом злиття» та від 06.07.2022 № 42 «Про заходи щодо реорганізації Центрального державного архіву громадських об’єднань України та Центрального державного архіву зарубіжної україніки» створено Центральний державний архів громадських об’єднань та україніки (далі – ЦДАГОУ), який визначено правонаступником архівів, що було реорганізовано. ЦДАГОУ прийняв від ЦДАЗУ документи Національного архівного фонду, у тому числі фонд № 64. За рішенням Експертно-перевірної комісії Центрального державного архіву громадських об’єднань та україніки фонду надано № 457.