Гаврилишин Богдан Дмитрович (1926-2016), громадсько-політичний діяч, економіст

Гаврилишин Богдан Дмитрович народився 19 жовтня 1926 р. у селі Коропець (тепер смт. Коропець Тернопільської обл.). Громадсько-політичний діяч, економіст, член Римського клубу, член Ради Світової Академії мистецтва та науки, член Швейцарського форуму з міжнародної політики, іноземний член Національної академії наук України, член Ради Фонду Жана Моне для Європи (Лозанна), член Наглядової Ради Української Правничої Фундації (Київ), академік Міжнародної Академії менеджменту та Світової академії мистецтва та науки, член «Baden Powell Fellowship». Заслужений діяч науки і техніки України, одержав почесні докторати Тернопільської академії народного господарства (з 2005 р. – Тернопільський державний економічний університет), Прикарпатського університету імені Василя Стефаника (з 2004 р. – Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника), Чернівецького університету імені Юрія Федьковича (з 2000 р. – Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича) і Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя, почесний професор Національного університету «Києво-Могилянська академія» та Київського університета імені Бориса Грінченка. Б. Гаврилишина нагороджено Золотою Медаллю Президента Італійської Республіки (1975 р.), відзнакою Видатного Інженера (Почесний зал Університету Торонто, Канада, 1986 р.), відзнаками Президента України – Орденом «За заслуги» ІІІ ступеню (1996 р.) та Орденом князя Ярослава Мудрого (2005 р.). Початкову та середню освіту Б. Гаврилишин здобував у школі у с. Жизномир та гімназіях у містах Бучач, Чортків (тепер Тернопільської обл.) та Дрогобич (тепер Львівської обл.). У 1944 р. разом із багатьма ровесниками був відправлений нацистскими окупантами на примусові роботи спочатку до Австрії, а згодом до Німеччини, звідки він втік разом з двома друзями з України. Після довгих поневірянь опинився в таборі для українських біженців у м. Карлсфельд поблизу Мюнхена. У 1947 р. виїхав до Канади, де працював лісорубом у таборі Мініпюка. У 1948 р. Б. Гаврилишин першим з повоєнних емігрантів прийнятий на авіаційне відділення інженерного факультету Університету Торонто. У 1952 р. Б. Гаврилишин здобув ступінь бакалавра, а у 1954 р. – диплом магістра спеціальності «Інженер-механік». У 1954-1960 рр. Б. Гаврилишин займав посади з дослідництва, інженерної справи, менеджменту в декількох канадських компаніях, зокрема, в підприємстві «Алкан». Пропрацювавши там три роки, був направлений на однорічне навчання за магістерською програмою бізнес-адміністрування (МВА) до Центру навчання менеджменту (ЦНМ) (з 1981 р. – Міжнародний інститут менеджменту (МІМ) в Женеві (Швейцарія). У 1968 р. Б. Гаврилишин став директором цього навчального закладу й керував ним наступні вісімнадцять років. В 1986-1989 рр. працював науковим співробітником (Scholar-in-Residence) того ж інституту. Б. Гаврилишин - одним із засновників Світового економічного форуму в Давосі. Перший симпозіум, організований у 1971 р. у Конгрес-центрі в Давосі на честь 25-річчя ЦНМ фактично започаткував форум. Обраний членом Римського клубу у 1972 р., Б. Гаврилишин зустрічався з багатьма впливовими і відомими людьми – М. Тетчер, І. Ганді, Г. Колем, С. Окітою та іншими. У 1973 р. він став членом Міжнародної академії менеджменту, в 1975 р. – членом Світової академії мистецтва та науки. У 1976 р. Б. Гаврилишину присвоєно ступінь доктора економіки Університету Женеви, у 1984 р. – почесного доктора права Йоркського університету (Канада) та у 1986 р. – Університету Альберти (Канада). У науковому доробку Б. Гаврилишина понад 100 статей різними мовами з проблем менеджменту, освіти в галузі менеджменту, економічній та політичній сферах. У 1980 р. побачила світ його наукова праця «До ефективних суспільств: Дороговкази в майбутнє» (Пергамон Пресс, Оксфорд, 1980; англ.), що була написана як доповідь Римського клубу. Відразу набувши світового визнання, монографія видана в перекладі дванадцятьма мовами. З кінця 1988 р. Б. Гаврилишин все більше часу присвячував діяльності в Україні. В 1990 р. він ініціював заснування Міжнародним інститутом менеджменту Женеви (МІМ-Женева) та Національною академією наук України спільної установи – Міжнародного інституту менеджменту в Києві (МІМ-Київ), який почав готувати магістрів бізнес-адміністрування. Після здобуття Україною незалежності у 1991 р. Б. Гаврилишин створив і очолив Консультативно-дорадчу раду при Президії Верховної Ради України, що діяла протягом наступних семи років, був членом Американо-українського дорадчого комітету, радником першого Президента України Л. Кравчука, голів Верховної Ради України та очильників українського уряду. Також Б. Гаврилишин сприяв створенню Міжнародного центру перспективних досліджень у 1990 р. і був головою його Наглядової Ради до 2006 р. У 1996-1997 рр. очолював Міжнародну академію довкілля (Женева). У 2010 р. Богдан Дмитрович створив Фонд Богдана Гаврилишина. Основною місією фонду є підтримка прогресивної української молоді і формування та підготовка нової політичної еліти. Б. Гаврилишин помер 24 жовтня 2016 р. у м.Києві.

Особові листки, атестати, дипломи про здобуття середньої та вищої освіти, особисті посвідчення, членські картки, бейджі, візитівки, рукописні нотатки, грамоти; особисте листування Б. Гаврилишина з сім’єю, родичами, друзями, знайомими тощо; подяки різних установ і організацій, вітальні листівки, фотокартки, надіслані йому; газети, журнали, окремі статті з видань про його діяльність, колекції та збірки документів подаровані Б. Гаврилишину тощо. Значну частину документів у справах складають копії, в основному, це стосується біографічних документів Б. Гаврилишина, тоді як особисте листування представлено здебільшого оригіналами. Документи відносяться до різних етапів життєдіяльності Богдана Гаврилишина і презентовані різними мовами – англійською, німецькою, польською, українською, французькою тощо