Кричевська-Росандич Катерина Василівна (1926–2021), художниця, меценатка

Кричевська-Росандич Катерина Василівна – українська і американська художниця, представниця славетної творчої династії Кричевських, що зробила неоціненний внесок до скарбниці вітчизняного та світового мистецтва ХХ століття. Почесний професор Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури України (2002), Заслужений діяч мистецтв України (2009), іноземний член Національної академії мистецтв України (2021). К. Кричевська народилася у м. Києві 2 вересня 1926 р. в родині українських художників. Її батько, Василь Васильович Кричевський (1901–1978) – відомий живописець, графік, декоратор, художник-постановник кіно, зокрема, фільму «Земля» О. Довженка. Мати, Олена Євгенівна Кричевська (Коломієць; 1892–1964) також була чудовою майстринею живопису. Дід, Василь Григорович Кричевський (1873–1952) – знаний живописець і архітектор, художник театру і кіно, автор дизайну державного герба України Тризуба (1918). Брат діда, Федір Григорович Кричевський (1879–1947) також був визначним майстром українського образотворчого мистецтва. Інші представники талановитого роду – дядько Катерини, Микола Васильович Кричевський (1898–1961) – відомий аквареліст. Натомість тітка, Галина Василівна Кричевська-Лінде (1918–2006) працювала в галузі живопису, скульптури, художнього ткацтва і вишивки. К. Кричевська успадкувала і продовжила родинну творчу традицію. Завдяки батькам в дитинстві отримала патріотичне виховання, непересічний мистецький і освітній вишкіл, зокрема, знання чужоземних мов. У 1941 р. закінчила 6 класів Київської художньої середньої школи, однак війна й німецька окупація обірвали шкільне навчання. У дитинстві їй довелось стати свідком Голодомору 1932–1933 рр., а в кінці вересня 1941 р. – Голокосту, коли повз будинок, де вона мешкала, нацисти гнали на розстріл до Бабиного Яру київських євреїв. Незгладимі враження залишились у неї від руйнувань, яких зазнав Київ під час війни. Щоб уникнути вивезення до Німеччини на примусові роботи, К. Кричевській довелось працювати в київських Виробничо-художніх майстернях. Попри воєнні труднощі, юна художниця продовжувала удосконалювати власний хист, створивши кілька живописних робіт, і вже в 1942 р. відбувся її творчий дебют на виставці київських митців, Влітку 1943 р., взявши участь у Другій художній виставці, влаштованій в Державному музеї східноєвропейського мистецтва (нині Національний художній музей України), де було представлено близько тисячі творів, в тому числі з доробку видатних майстрів пензля – І. Їжакевича, І. Кавалерідзе, Г. Світлицького, К. Кричевська здобула премію в галузі живопису. У вересні 1943 р. численна родина Кричевських, що складалася з трьох поколінь, вирушила на Захід, не бажаючи знову опинитися під російсько-більшовицькою окупацією України. У статусі біженців вони зазнали тяжких випробувань нацистського «трудового табору», однак Катерина користалася будь-якою можливістю для відновлення навчання: студіювала в Художньо-промисловій школі в Празі (Чехословаччина) і в українській гімназії м. Відня (Австрія). У повоєнній Німеччині відвідувала гімназію, перебуваючи в таборі для переміщених осіб у Мангаймі, здобувала вищу освіту на факультеті мистецтв Гейдельберзького університету (Німеччина), де, зокрема, слухала лекції видатного філософа ХХ століття Карла Ясперса. У квітні 1949 р. Катерина і її батьки перебралися з Німеччини до США й замешкали у Північній Каліфорнії в м. Пало Альто. В 1955–1956 рр. К. Кричевська здобувала мистецький досвід у Нью-Йорку в середовищі видатних українських діячів культури – Святослава Гординського, Якова Гніздовського, Петра Холодного, Сергія Литвиненка, брала участь у виставках. В 1959 р., подорожуючи по країнах Західної Європи (Німеччині, Італії та Франції) в товаристві свого дядька, Миколи Кричевського, творчим стилем якого захоплювалася, створила цикл акварелей з краєвидами Венеції і Парижа. Того ж року Катерина уклала шлюб з американцем хорватського походження Слободаном Драго Росандичем й замешкала поблизу Сан-Франциско у м. Маунтейн-В’ю. Надалі вона працювала в галузі станкового живопису (акварель, гуаш, туш, пастель та ін.) і графіки. Серед її доробку (понад 1000 картин) – твори на українську тематику, пейзажі Києва та ін. регіонів України, Італії, США, Франції. Її полотна експонувалися на численних художніх виставках, представлені в зібраннях музеїв США, Канади та ін. країн. Художниця була меценаткою, даруючи картини власного виконання, а також твори своїх батьків і діда, музейним установам української діаспори в США і Канаді. Відвідавши Україну в 1993 р. мисткиня подарувала сотні своїх картин для музеїв Києва, Канева, Сум, Полтави, Лебедина та ін. міст. Померла К. Кричевська-Росандич 3 листопада 2021 р. Документи, що увійшли до складу фонду, передані на зберігання до Центрального державного архіву зарубіжної україніки (далі – ЦДАЗУ) Д. Малаковим – уповноваженою особою К. Кричевської-Росандич у 2015 р. Художниця особисто сформувала і підготувала для передачі на зберігання в ЦДАЗУ зібрані нею архівні документи, більшість з яких оснащені її власноручними підписами, примітками, датуванням. За підсумками науково-технічного опрацювання укладено опис № 1 справ постійного зберігання за 1904–2019 рр. фонду № 82 «Кричевська-Росандич Катерина Василівна (1926–2021), художниця, меценатка», до якого було внесено 48 справ. В 2022 р., на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 28.06.2022 № 732 «Про оптимізацію системи центральних державних архівів», наказів Державної архівної служби України від 05.07.2022 № 40 «Про реорганізацію Центрального державного архіву громадських об’єднань України та Центрального державного архіву зарубіжної україніки шляхом злиття» та від 06.07.2022 № 42 «Про заходи щодо реорганізації Центрального державного архіву громадських об’єднань України та Центрального державного архіву зарубіжної україніки» створено Центральний державний архів громадських об’єднань та україніки (далі – ЦДАГОУ), який визначено правонаступником архівів, що було реорганізовано. ЦДАГОУ прийняв від ЦДАЗУ документи Національного архівного фонду, у тому числі фонд № 82. За рішенням Експертно-перевірної комісії Центрального державного архіву громадських об’єднань та україніки фонду надано № 475.