Інтернаціонал Свободи (ІС) (1946–поч. 1960-х рр.)

Інтернаціонал Свободи (ІС) – міжнародна організація, створена 4 грудня 1946 р. на установчих зборах «представників народів – українського, білоруського, чеського, козацького, сербського» в Мюнхені за ініціативи Ореста Зибачинського. Він був її головним секретарем з 1946 по 1949 рр. та редактором квартальника, що виходив під цією ж назвою. ІС відстоював «суспільні свободи» не лише в комуністичних країнах, але й інших тодішніх державних системах, фактично стояв на захисті прав людини. Головною метою організації була боротьба з російсько-більшовицьким імперіалізмом. Керівними органами Інтернаціоналу Свободи були: Президія, Конференція, Конгрес, Генеральний Секретаріат. Президія обиралася на один рік на Конференціях і складалася з президента, першого і другого віце-президентів, генерального секретаря, референтів преси і пропаганди, зв’язку, фінансів. Кожен народ, учасник Конференції, висилав на неї по двоє-п’ятеро делегатів. Конференції були звичайні та надзвичайні. Перша скликалася раз на рік Президією. Надзвичайна лише у разі потреби або за письмової вимоги 2/3 звичайних членів. Ухвали Конференції приймалися більшістю голосів присутніх членів за винятком питань реорганізації ІС, зміни його статуту або виключення членів. Такі питання потребували 2/3 голосів звичайних членів. Конгрес ІС також скликався Президією, проте не мав таких широких повноважень, як Конференція і був «збором маніфестаційним і декларативним, без законодатних або керівних компетенцій». Виконавчим органом Президії був Генеральний секретаріат. 23 листопада 1947 р. Інтернаціонал Свободи разом ще з двома міжнаціональними антибільшовицькими організаціями (Антибільшовицьким Блоком Народів (АБН) та Прометеївською Лігою Атлантійської Хартії «Прометей») створили Антибільшовицьку Лігу Освободження Народів (АЛОН). З 1952 р. осідок президії ІС знаходився в Римі, а основним тереном діяльності стала Італія. В Інтернаціоналі Свободи були представлені албанці, білоруси, болгари, грузини, китайці, литовці, поляки, румуни, словаки, словенці, хорвати, чехи, угорці й українці (станом на 1958 р.). Головою президії з 1954 р. був угорець К. Калляї, а генеральним секретарем українець В. Федорончук (з 1952 р.). Інтернаціонал Свободи влаштовував пропагандистські маніфестації, пресові конференції, підтримував контакти з урядовими колами. Документи Інтернаціоналу Свободи, що увійшли до складу фонду, передані на зберігання до Центрального державного архіву зарубіжної україніки (далі – ЦДАЗУ) Фундацією імені Олега Ольжича у вигляді компактного розсипу в неупорядкованому стані у 2012 р. За підсумками науково-технічного опрацювання укладено опис № 1 справ постійного зберігання за 1946–1949 рр. фонду № 57 «Інтернаціонал Свободи (ІС)», до якого було внесено 9 справ. В 2022 р., на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 28.06.2022 № 732 «Про оптимізацію системи центральних державних архівів», наказів Державної архівної служби України від 05.07.2022 № 40 «Про реорганізацію Центрального державного архіву громадських об’єднань України та Центрального державного архіву зарубіжної україніки шляхом злиття» та від 06.07.2022 № 42 «Про заходи щодо реорганізації Центрального державного архіву громадських об’єднань України та Центрального державного архіву зарубіжної україніки» створено Центральний державний архів громадських об’єднань та україніки (далі – ЦДАГОУ), який визначено правонаступником архівів, що було реорганізовано. ЦДАГОУ прийняв від ЦДАЗУ документи Національного архівного фонду, у тому числі фонд № 57. За рішенням Експертно-перевірної комісії Центрального державного архіву громадських об’єднань та україніки фонду надано № 450.